Термін «біобезпека» запропоновано в додатковій угоді до Конвенції про біологічне різноманіття, що відома під назвою «Картахенський протокол із біобезпеки», який було прийнято в Монреалі (\(2000\) р.).
Відповідно до рекомендацій ВООЗ установлено чотири рівні біобезпеки:
- \(І\) рівень — вимагає ретельного виконання стандартних запобіжних заходів і не потребує застосування спеціальних бар’єрів крім засобів обробки рук і спеціального одягу;
- \(ІІ\) рівень — рекомендується для лабораторій, які проводять роботи з більш небезпечними біологічними об’єктами, що спричиняють у людини захворювання середньої тяжкості;
- \(ІІІ\) рівень — стосується об’єктів, у яких робота виконується з біоагентами, що можуть спричиняти важкі або смертельні захворювання, але для боротьби з якими існують методи лікування;
- \(VІ\) рівень — необхідний для роботи з біоагентами, що спричиняють важкі та смертельні хвороби у людей і проти яких немає вакцин або інших методів лікування.
Національна біологічна безпека — це система організаційних і технічних заходів захищеності окремої особи та суспільства в цілому від потенційних і реальних біологічних загроз. В Україні розроблено концепцію Державної цільової програми біобезпеки та біологічного захисту, в якій визначено пріоритети державної політики в сфері біобезпеки.
Однією зі складових біозахисту є оцінювання біологічного зараження навколишнього середовища, що в даний час набуває все більшого значення. Збір, ідентифікація біологічних агентів і вживання заходів захисту мають бути завчасними настільки, щоб вони були ефективними.
Іншою складовою біозахисту є прийняття на державному і міжнародному рівнях документів, конвенцій, договорів. Найважливішою в цьому аспекті є Конвенція про заборону біологічної й токсичної зброї, що була відкрита для
підписання \(10\) квітня \(1972\) р. і вступила в силу \(26\) березня \(1975\) р. Нині її учасниками є \(163\) держави, які зобов'язалися не розробляти, не виробляти і не накопичувати біологічну зброю.
Біологічний захист — це комплекс заходів з метою запобігання впливу шкідливих біоагентів на стан здоров`я людей, тварин і навколишнє середовище.
Іншою складовою біозахисту є прийняття на державному і міжнародному рівнях документів, конвенцій, договорів. Найважливішою в цьому аспекті є Конвенція про заборону біологічної й токсичної зброї, що була відкрита для
підписання \(10\) квітня \(1972\) р. і вступила в силу \(26\) березня \(1975\) р. Нині її учасниками є \(163\) держави, які зобов'язалися не розробляти, не виробляти і не накопичувати біологічну зброю.
Згідно з концепцією для зменшення всезростаючої біологічної загрози від застосування біологічної зброї та епідемій інфекційних захворювань необхідно:
- суворо дотримуватись угод усіма державами без винятку;
- здійснювати жорсткий міжнародний контроль за розробленням біологічної зброї;
- розробляти нові вакцини;
- здійснювати всеохопну вакцинацію населення;
- мати стратегічний запас вакцин;
- здійснювати профілактику щодо запобігання інфекційним хворобам;
- поліпшувати умови життя населення з метою запобігання спалахам невідомих інфекційних захворювань.
Біологічна безпека — стан середовища життя людини, у якому немає негативного впливу біологічних чинників на людину в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також немає незворотного негативного впливу на біологічні об'єкти природних і штучних екосистем.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. заг. серед. освіти / В.І. Соболь. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2019. с. 252 - 253.